ПРО́ЖИР, і, ж., розм. Те саме, що ненаже́ра 1. Вона висмикнула з мітли держално — і давай потягати «ненаситну прожир» [свинку й кабанчика] (Мирний, II, 1954, 36); — Де вони [діти] тільки на мою голову беруться?.. Така прожир (Стельмах, І, 1962, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 180.