ПРО́ЗЕЛЕНЬ, і, ж. Зелений відтінок у забарвленні чого-небудь, домішка зеленого кольору до якогось іншого. Морська гладь — синя з прозеленню, покрита від берега до горизонту блискітками (Збан., Сеспель, 1961, 114); На столі з’явились мандарини, і хоч на шкурці їхній подекуди виднілась прозелень, все ж від них повіяло гарячим південним сонцем Абхазії (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 210); Широко подана на виставці кераміка. Тут і косівська — білолиця, із специфічною прозеленню, рясно орнаментована округлими візерунками (Нар. тв. та етн.. 3, 1964, 104); // Молоді зелені паростки рослин. Між покосами, що вже почорніли, буйно тяглася до сонця прозелень (Петльов., Хотинці, 1949, 65); Погожий день ласкаво всміхався полям, вкритим прозеленню волохатого мишію (Добр., Ол. солдатики, 1961, 6); // Зеленуватий наліт на металі (бронзі, міді тощо). За вогнищем стало видно.. дерев’яні постаті Перуна й Волоса, невеличкої, бронзової, вкритої прозеленню Рожениці — фігурки голої, із складеними на животі руками, жінки (Скл., Святослав, 1959, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 183.