ПРОЗЕЛІ́Т, а, ч.
1. церк. Особа, що прийняла нове віросповідання; неофіт. Багаті і благочестиві прозеліти.. помагали убогим ради спасіння душі своєї (Л. Укр., VIII, 1965, 275).
2. книжн. Новий палкий прихильник якого-небудь учення, теорії, переконань і т. ін. Він зробив висновок, що історію цивілізації слід поділити на три епохи: кам’яну, бронзову і залізну. Цю свою теорію Томсен проповідував із запалом прозеліта (Наука.., 3, 1972, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 183.