ПРО́ЙНЯТИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до пройня́ти 1-4. Туга б відкотилась від гуків тих геть-геть удалину, мов білі тумани, пройняті сонцем (Л. Укр., І, 1951, 192); Всю ніч не спала Ганна, пройнята легкою дрімотою (Кучер, Пов. і опов., 1949, 119); Підходили [селяни] обережно, приглядаючись і прислухаючись — чи немає часом якоїсь пастки. І кожен був увесь наскрізь пройнятий тривогою (Головко, II, 1957, 345); Несподівано з загального шуму вихопився чийсь дзвінкий, пройнятий сльозою вигук (Жур., До них іде.., 1952, 170); Настя, пройнята думками, сиділа під коровою, затиснувши колінами дійницю, і здається, снувала білу пряжу (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 69); Його [Т. Шевченка] вірші, що зібрані в книжку під назвою «Кобзар», — такі сумні та журливі, пройняті нестямним болем ображеної душі (Мирний, V, 1955, 309); Духом революційного інтернаціоналізму пройнята вся внутрішня і зовнішня політика КПРС (Ком. Укр., 9, 1968, 60); // про́йнято, безос. присудк. сл. Порівняльний аналіз творів повинен грунтуватися на розумінні їх як цілісної.. структури, в якій все.. пройнято організуючою, синтезуючою ідеєю (Рад. літ-во, 8, 1968, 70).
◊ Про́йнятий кро́в’ю се́рця див. се́рце.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 193.