Що oзначає слово - "проклятий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРО́КЛЯТИЙ, ПРО́КЛЯТ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прокля́сти́. Проклятій від матері не треба жити меж людьми… земля не здержить… (Кв.-Осн., II, 1956, 456); Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття (Граб., І, 1959, 52); * У порівн. [Микита:] Вони щасливі, їх доля сміється, їх доля дбає; а я, мов проклятий, мов матір’ю проплаканий, ні на хвилину не заспокою свого замордованого серця!.. (Кроп., І, 1958, 116); Вже померли старі батьки, підросли діти, а все ніяк не могла Маруся вибратися в кращу квартиру. І робила ж, як проклятапо домах ходила прати (Головко, II, 1957, 440); // про́клято, безос. присудк. сл. — Фрігійське плем’я не проклято (Котл., І, 1952, 244).

Будь [три́чі] про́клятий (про́клят, про́клята, про́кляте); Хай бу́де [три́чі] про́клятий (про́клят, про́клята, про́кляте), лайл. — усталені формули зловісного побажання, прокляття. [Річард:] В найтяжчий час мене кумир мій зрадив. Так будь він проклятий!.. (Л. Укр., III, 1952, 111); Та скрізьу мареві маїсових плантацій, У синіх гаванях, на доках гомінких, Серед шумних будовлице рабині-праці, Скрізь піт, і гніт, і кров, і свист бичів їдких.. О раю, проклят будь! Будь проклят, буйний Риме! (Рильський, II, 1960, 19); — Кінчилася світова війна! Стою з автоматом на порозі нової епохи й думаю: яку могутню темну силу ми перемогли, будь вона проклята! (Довж., І, 1958, 279); Сівши навпочіпки, чоловік.. тільки тепер остаточно відчуває, що темне громаддя в’язниці, будь воно тричі прокляте, залишилося позаду (Стельмах, І, 1962, 646); [Кряж:] Хай буде проклята година, коли той Дмитро на нашій дорозі став (Зар., Антеї, 1962, 247); Щоб я (ти, він, вона́, воно́ і т. ін.) був (була́, було́) [три́чі] про́клятий (про́клят, про́клята, про́кляте): а) (у сполуч. із займ. я) вигук, клятва, що вживаються на підтвердження достовірності чого-небудь. «Коли брешу, Нехай бог карає!» «Не бог, а ми. Признавайся!» «Нащо б мав ховати [дочку], Якби жива? Нехай, боже, Щоб я був проклятий!..» (Шевч., І, 1963, 84); б) (лайл.) вигук, що виражає різкий осуд кого-, чого-небудь, велике обурення кимсь, чимсь, ненависть до когось, чогось і т. ін. [Антоніна:] Іване, скажи йому, щоб був він проклятий! (До Шредера:). Убивця ти, жорстокий кат, як носить тебе нещасна земля… (Довж., І, 1958, 382).

ПРОКЛЯ́ТИЙ, а, е.

1. часто лайл. Який (якого) проклинають, жорстоко засуджують, дуже ненавидять; клятий. — Приводь тільки швидше проклятого сотника, я і йому віддячу (Кв.-Осн., II, 1956, 189); [1-й парубок:] Ух! У мене аж вид горить: ну й битиму ж, ну й битиму ідолів проклятих! (Вас., III, 1960, 16); Федькові ввижався батько, що, мов живий, стояв перед його очима в усій своїй страдницькій виразності, як докір і обвинувачення проклятому світові всевладних (Добр., Очак. розмир, 1965, 41); Проклята пора езопівських слів, літературного холопства, рабської мови, ідейного кріпосництва! Пролетаріат поклав край цій мерзенності, від якої задихалося все живе і свіже на Русі (Ленін, 12, 1970, 92); // розм. Який докучає, викликає досаду. Прокляті вітри роздулися, А море з лиха аж реве (Котл., І, 1952, 67); — Ніяк не влізу в прокляте крісло, таке вузьке! (Н.-Лев., І, 1956, 126); Сахно налягала на весло, поспішаючи геть від жахливої примари. Але прокляті озерця тяглися нескінченно (Смолич, І, 1958, 79).

◊ Прокля́та душа́ див. душа́.

2. у знач. ім. прокля́тий, того, ч.; прокля́та, тої, ж. Людина, яку проклинають, жорстоко засуджують, дуже ненавидять. Отож і вивчився я, виріс, Прошу собі волі, — Не дає [пані]. І в москалі Проклята не голить. Що тут на світі робити? (Шевч., II, 1963, 81); Вперед, полки суворі, Під прапором свободи.. За кров братів пролиту, За кожен плач дитяти Проклятим відплатити, Розбійників скарати (Рильський, II, 1960, 168); // рідко. Те саме, що нечи́стий 7. — Недаром тут [у штольні] такий сопух. Певно, що се не від святого, а від проклятого (Фр., IV, 1950, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 201 - 202.