ПРОКО́РМ, у, ч., розм. Дія за знач. прокорми́ти, проко́рмлювати і прокорми́тися, проко́рмлюватися. Князеві належить данина для прокорму дружин і челяді (Загреб., Диво, 1968, 218); Було багато діла в маленькому хазяйстві.. — запасти дров, піймати рибину на Росі, вбити зайця на прокорм… (Скл., Святослав, 1959, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 206.