Що oзначає слово - "прокочуватися"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.

1. чим і без додатка. Переміщатися, пересуватися, котячись. Забруднені від самих чобіт до вух, стомлені, Дмитро й Шалва по черзі настеляли, знімали й знову мостили на болоті.. дошки, по яких прокочувалися два колеса й човгав ногами товариш (Автом., Щастя.., 1959, 154); Якась птиця зачорніла, мов горошина прокотилася… (Мирний, І, 1954, 180); Колесо приємно пахне гарячою гумою та пилом невідомих доріг, по яких воно прокотилось (Гончар, Тронка, 1963, 32).

2. також у сполуч. із сл. хвиля. Рухатися силою течії, вітру і т. ін. Здавалось, налетів дев’ятий вал і прокотився бурею по морі (Л. Укр., І, 1951, 184); В горах відгриміли грози, пролилися дощі й прокотилися густі тумани (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136); // перен. Поширюватися в просторі (перев. про звуки). Глухий гомін раз у раз прокочується по рядах (Л. Укр., II, 1951, 530); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (Шиян, Баланда, 1957, 229); — Андрій Волик! Ведіть!ВоликАндрій…прокотилось луною. — Тут… Ось він… (Коцюб., II, 1955, 101); Зметнулась блискавка, розколола чорну хмару, мов важку крижану брилу, і вслід прокотився страшний удар грому (Цюпа, На крилах.., 1961, 245); // перен. Ставати відомим широкому колу людей, набувати великого розголосу. Могутнім громом прокотилися по землі слова «Сну» й «Кавказу» [Т. Г. Шевченка] (Слово про Кобзаря, 1961, 53); // перен. Поступово охоплювати когось, щось (про відчуття, стан і т. ін.). Якась дужа і тепла хвиля прокочується по всьому тілі (Стельмах, II, 1962, 172); Холодний дрож прокотився йому по спині, і мічман відчув його колючки в пальцях (Кучер, Чорноморці, 1956, 326); // тільки док., перен. Промайнувши, зникнути (про відчуття, почуття або їх зовнішній вияв). По худорлявому обличчю Яремченка прокотилась тінь здивування, потім тривоги і гніву (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 103); // перен. Поширюватися десь, серед когось, у різних місцях (про рух, страйки, демонстрації і т. ін.). Скрізь по Україні знову й знову прокочувались народні заворушення (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 7); З краю в край республіки, від пролетарських центрів до найглухіших сіл, прокотилася хвиля червоного добровольства. З’їзди, конференції в повному складі відправлялись на фронт (Гончар, II, 1959, 302); У 1905 році страйковий рух прокотився могутньою хвилею по всій Росії (Ленін, 40, 1974, 301); Нова могутня революційна хвиля прокотилася в багатьох країнах світу в період другої світової війни і після її закінчення (Ком. Укр., 11, 1966, 52).

3. розм. Рухатися по небосхилу (про небесні світила). На схід по небу прокотилася зоря-комета (Ле, Україна, 1940, 197); На сході прокотилася зірка, залишивши за собою світлий слід (Петльов., Хотинці, 1949, 174).

4. Спадати краплями додолу, литися по чому-небудь (про сльози, піт і т. ін.). По щоках прокотилися гарячі сльози (Ле, Україна, 1940, 307); Скільки сліз По стовбурі стрункому [берези] прокотилось, Аж поки не зронилася остання Німого скону мовчазна сльоза! (Рильський, III, 1961, 170).

5. розм. Те саме, що проїжджа́ти1 1. Коли машини прокочувалися одна мимо другої, сунули [шофери] Михайлові свої амулети: цяцькових мавпочок і веселих звіряток, маленькі підківки, дитячі черевички (Загреб., Європа. Захід, 1961, 100); Аероплан.. легко торкнувся коліщатами землі, трохи прокотився по майдані й став (Вас., II, 1959, 244); Командир дав старт, і машини в стройовому порядку, прокотившись по полю, злітають у повітря (Трубл., Шхуна.., 1940, 117).

6. перев. док., розм. Швидко минути, пройти (про відрізок часу). І вже тисяча літ проминула, Моя грудь все ще пільги не чула. Ще так само прокотиться друга І безмірний їх ряд промине (Фр., ХІІІ, 1954, 82); З тії далекої пори.. Багато років прокотилось (Щог., Поезії, 1958, 377); Чотири роки прокотилися громовицею над світомяк про все це розказати? (Жур., Дорога.., 1948, 4).

7. тільки недок. Пас. до проко́чувати 1, 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 207.