ПРОЛО́ЖЕНИЙ, а, е, розм., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до проложи́ти. Опришок.. стояв хвильку, дивлячися на проложені скісно сині тіні (Хотк., II, 1966, 158); // у знач. прикм. По писаному було видко, що писар недалеко забіжить по тих проложених путях, котрими чванився перед матір’ю (Н.-Лев., І, 1956, 106); // проло́жено, безос. присудк. сл. — Се наче про мою матір проложено: «Мати наша, мати! Де нам тебе взяти?..» (Барв., Опов.., 1902, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 219.