ПРОМАНТА́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. перех. Док. до манта́чити. Промантачити косу.
2. перех., перен., розм. Перевести на ніщо, витратити марно що-небудь. — Ви промантачили своє добро так, як і я, та й пішли в старці? (Н.-Лев., IV, 1956, 296); — Ні, не пропив [достатки] я, не прогайнував, не промантачив, не проциндрив без пуття: усе спустив з рук, аби б тільки як-небудь прикрити ваші злидні (П. Куліш, Вибр., 1969, 141).
3. неперех., перен., розм. Пропрацювати де-небудь якийсь час. [Ганджа:] Я сорок п’ять років під землею промантачив! (Мокр., П’єси, 1959, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 222.