Що oзначає слово - "променистий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРОМЕНИ́СТИЙ, а, е.

1. Який випромінює світло. Сонце вже спускалось за гору і горіло променистим огнем (Мирний, І, 1954, 68); За Дніпром світало. На темному небі стояли зорі. У цю передсвітанкову годину вони горіли ще яскравіше, ніж уночі, променисті, світлі, ясно-зелені, аж палахкотіли, переливались, мінились високо вгорі (Скл., Святослав, 1959, 639); Сонце, палке й променисте, У кожнім віконці сія… (Бичко, Вогнище, 1959, 19); * Образно. Україно моя! Чисті хвилі ланів, Променисті міста, голубінь легкокрила! (Рильський, II, 1960, 179); // Пройнятий світлом; блискучий. Гордий промінь в тієї зорі, Та в нім туга палає огниста, І сіяє та зірка вгорі, Мов велика сльоза промениста (Л. Укр., І, 1951, 79); Повітря навкруги здавалось не сірим, не похмурим, як восени, а майже білястим, променистим (Гончар, III, 1959, 307); // Щедрий на сонце; сонячний. Якого-небудь веселого, променистого ранку або тихого темного вечора вона як оживіє, — такими ревними, гіркими сльозами обіллється! (Вовчок, І, 1955, 223); У променисті теплі дні Жита, як лози, в полі новім (Шпак, Вибр., 1952, 127); Йде весна, весела, промениста (Гірник, Стартують.., 1963, 28); // перен. Життєрадісний, сяючий (про людину). — Петровичу, просимо до кумпаніїї!загукала молода хазяйка, вся промениста з радощів і вже трохи причепурена по-святочному (Дн. Чайка, Тв., 1960, 118); Мила Юлька! Ну й причепилося це ненароком почуте ім’я. Вп’ялося в пам’ять. Дуже вже воно личить цій променистій жіночці (Дмит., Обпалені.., 1962, 13); Дарина вийшла з кімнати, несподівано така щаслива й промениста, що Марта аж очам не повірила, побачивши її на сходах (Собко, Срібний корабель, 1961, 199); // перен. Сповнений внутрішнього сяйва (про очі, погляд, обличчя і т. ін.). — Ти моя. Тоді її очі раптом розкидають свою променисту безодню, готову мене поглинуть, і твердо говорять: — Твоя (Коцюб., II, 1955, 419); Обличчя дівчини стало таким же променистим і натхненним, як і в хвилини змагання (Собко, Шлях.., 1948, 9); — Ну, череднички! Час і до роботи, — обняла променистим поглядом своїх дівчат радісна Настя (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 205); // перен. Радісний, щасливий (про долю, сучасне, майбутнє і т. ін.). Нехай зимою злючою Вона [земля] спочине в сні, Щоб зеленню пахучою Прибратись навесні. Щоб з ниви колосистої Був добрий урожай, — То й долі променистої Зазнає рідний край! (Вороний, Вибр., 1959, 68); Він [Я. Купала] любив життя, він усе своє серце віддав нашій променистій сучасності (Рильський, III, 1956, 400); // перен. Який западає в душу (про слово); проникливий. Нексе! Славний комуністе. Світ захоплений тобою. Словом щирим, променистим Ти готуєш поле бою (Підс., Героїка, 1951, 202); // перен. Який вражає (про красу); сліпучий. Найбільше зачарувала мене станція «Університет». Велична монументальна постать Леніна, — того, з чиїм іменем нерозривно пов’язана радість нинішнього дня і промениста краса завтрашнього (Рильський, Веч. розмови, 1964, 10).

2. Те саме, що променеподі́бний. Її зеленкуваті очі в червоних повіках оточались колом променистих зморщок задоволення (Коцюб., І, 1955, 407); В променистих зморшках біля очей і навколо уст враз проти сонця замерехтіли, заіскрилися зерна вогкого піску (Стельмах, II, 1962, 206); // Який має променеподібну структуру. * Образно. Поглянь, товаришу,.. Як полтавчанка вишива На променистім гобелені Портрет того, чий світлий генійзоря найкраща світова (Рильський, І, 1956, 339).

3. спец. Який виникає внаслідок випромінювання (про енергію). В наш час на супутниках та міжпланетних станціях встановлюються генератори, що використовують променисту енергію Сонця та різноманітні хімічні реакції (Знання.., 11, 1965, 18); Величезна.. кількість променистої енергії гине марно, нагріваючи піски пустель, і потім розсіюється в світовому просторі (Бесіди про всесвіт, 1953, 99); Кількість променистої енергії, що надходить на поверхню Землі, обмежена (Вибр. праці М. Г. Холодного, 1970, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 225.