ПРОМЕНІ́ТИ, і́є, недок. Випромінювати яскраве світло; світити. Сонечко встало, прокинулось ясне. Грає вогнем, променіє (Л. Укр., І, 1951, 15); Над головами в морозяному повітрі яскраво променіли золотими жучками зорі (Панч, Іду, 1946, 72); * Образно. Незважаючи на трагічну ситуацію в розвиткові образу, артистка [М. Заньковецька] внутрішньо ніби променіє якимсь сяйвом (Минуле укр. театру, 1953, 110); // Відбиваючи світло, сяяти; блищати на сонці. Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють… (Дн. Чайка, Тв., 1960, 184); Над містом променіли золотоголові пам’ятники старовини (Досв., Вибр., 1959, 24); Зірки «Серп і молот» Героїв Соціалістичної Праці променіють на грудях кращих з кращих (Літ. газ., 17.VIII 1950, 1); // Пломеніти, майоріти (у 2 знач.). Посеред галявини променів червоний прапор (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 31); // чим і без додатка, перен. Світитися внутрішнім світлом (про очі); блищати, сяяти. Очі козацькі променіли одвагою (Вовчок, І, 1955, 332); Коли о. Василь говорив про дочку, обличчя в нього ставало добрим і сірі очі променіли (Коцюб., І, 1955, 318); Підійшов хлопчина років тринадцяти, якого учитель посвящав у тайни біології, він тримав у замурзаних землею руках якусь в’ялу стеблинку, очі його променіли, мов діаманти (Ю. Янов., II, 1954, 116); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі, обведені синцями (Панч, В дорозі, 1959, 73); // перен. Переповнювати душу, серце тощо і передаватися через які-небудь зовнішні ознаки (про радість, щастя, торжество і т. ін.). Вона із подивом і торжеством, яке променіло в її очах, дивилася за вікно (Тют., Вир, 1964, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 226.