ПРОМУГИ́КАТИ, промуги́каю, промуги́каєш і промуги́чу, промуги́чеш, перех. і неперех. Док. до муги́кати. Часом вони тихенько, самі собі наспівували пісень. Федір промугикав досить-таки приємним голоском майже всі чернігівські пісні, ті, які чув од матері, які співала молодь на вечорницях (Збан., Сеспель, 1961, 134); — Он же постіль гуляє. Вилізь, роздінься та й лягай… — Гее… не лізь… — промугикав Яків (Мирний, І, 1954, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 238.