ПРОМІТНИ́Й, а́, е́, розм. Який веде справи, вдаючись до хитрощів, обману; пронозливий, [Феноген:] А скільки ж Ліхтаренкові дісталось [грошей]? От промітний чоловік! Прослуживши з таким ідолом при великій комерції тридцять п’ять літ, можна б було і тисячу десятин [землі] купить! (К.-Карий, II, 1960, 349); Патлатий.. чоловік, промітний і прудкий, заходився коло свого діла добре, і з рук його вивернутись було нелегко (Ільч., Козапьк. роду.., 1958, 226); // Який відзначається спритністю; заповзятливий. Промітний він: оце повернувсь, купив горшків, поїхав у базар, продав та купив обіддя, — ото вже й заробив 15 карбованців (Сл. Гр.); // Швидкий на розум; кмітливий. Не забігаючи й додому, подалась я в ясла до Тимка. Ти б його тепер і не пізнав.. Здоровий, жвавий та промітний хлопчина (Вирган, В розп. літа, 1959, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 234.