ПРОНИ́ДІТИ, ію, ієш, док. Нидіти (у 1 знач.) якийсь час. Ох, якби хоч на сей концерт піти! Невже я отак цілісіньке літо пронидію, нічого не бачивши й не чувши? (Л. Укр., III, 1952, 532); Вона спалахнула цілим вибухом докорів, нарікань, обвинувачень.. — Казала, іди на екскаватор, таж ні, в інженери!.. — Отак, мабуть, і вік пронидіємо (Коцюба, Нові береги, 1959, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 240.