ПРОНИ́ЗУВАТИЙ, а, е. Те саме, що прони́зливий.
Різкий, пронизуватий вітер тріпав прапори й стяги і гнав по млистому небу клочками пошарпані хмари (Стар., Облога.., 1961, 9); Радюк важко зітхнув. І його гострі, пронизуваті карі очі неначе припали росою (Н.-Лев., І, 1956, 616); Боявся Пампушка й пронизуватого погляду цього козацького полковника (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 127); — Матінко! рятуйте — верещав пронизуватий жіночий голос, покриваючи шум боротьби (Коцюб., І, 1955, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 241.