ПРОНЮ́ХАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проню́хати; // проню́хано, безос. присудк. сл. Треба ж було зробити таку капітальну дурницю — піти на ті вечорниці… Бути не може, щоб не пронюхано, хто там був, про що балакано!.. (Коцюб., І, 1955, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 245.