ПРОПЕЧА́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пропеча́тати; // у знач. прикм. Зілов розписався в великій прошнурованій і пропечатаній книзі (Смолич, І, 1947, 279); // пропеча́тано, безос. присудк. сл. Ні, значить, і він то лише для них був «цар і бог». Не наривався ні на кого, а, бач, нарвався… І в газеті здорово пропечатано (Головко, II, 1957, 134); * Образно. — Мою трагедію там [у концтаборі] навіки пропечатано печатками смерті (Ле, Право.., 1957, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 252.