ПРОПИХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОПХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ПРОПХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм. 1. Поштовхами, перемагаючи опір або долаючи перешкоди, проходити, пробиратися куди-небудь між кимсь, чимсь, крізь щось і т. ін.; проштовхуватися. Помежи народом пропихався німий, блідий Шепетинський (Фр., VIII, 1952, 216); Комендант постерунку поліції почав пропихатися до вікна (Галан, Гори.., 1956, 26); Насилу я пропхався поміж молодицями й дядьками (Н.-Лев., VII, 1966, 355); Стара Кандзюбиха пропхалась крізь натовп і обережно зменшила у лампі світло (Коцюб., II, 1955, 44); Хлопчик пропхнувся між батьками, поклав руки на материну й батькову долоні, не зводячи з мене звіркуватих оченят (Хор., Ковила, 1960, 38); * Образно. Росиста стежка гадючкою повзе травою в яр і потім чорним дротиком під гору пропихається (Козл., Пов. і опов., 1949, 211).
◊ І (й) перепели́ці ні́куди пропха́тися див. перепели́ця.
2. тільки недок. Пас. до пропиха́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 254.