ПРО́ПОВІДЬ, і, ж. 1. Промова релігійно-повчального змісту, яка виголошується в церкві під час відправи. Зайнявши парафію, він.. щонеділі говорив проповіді (Н.-Лев., IV, 1956, 70); О. Василь докінчив проповідь і правив далі богослуження (Мак., Вибр., 1956, 326); Після проповіді читали псалми (Жур., Вечір.., 1958, 217).
Чита́ти про́повідь кому — повчати кого-небудь. — Ти що ж, на всю ніч найнялась мені проповіді читати? (Тют., Вир, 1964, 478); — Більше ніякої моральної проповіді я йому не читав. Мій Іван і вирівнявся! (Вітч., 2, 1956, 100).
2. Церковний літературно-ораторський жанр урочистого або повчального характеру. Значне місце в древньоруській літературі займали твори церковнобогословського характеру — проповіді, повчання і т. п. (Іст. УРСР, І, 1953, 79); До найдавніших жанрів оригінальної літератури, що виникли на Русі в зв’язку з прийняттям християнства, належить церковна проповідь, яка розробляла основні догматичні і моральні положення нового, християнського світогляду (Іст. укр. літ., І, 1954, 37).
3. Те саме, що пропові́дування. До Лівонії рушили місіонери для проповіді християнства (Іст. СРСР, І, 1956, 82); Ми живемо в країні, де найтяжчим злочином вважається проповідь расової вищості, де найбільше шанується священний і непорушний закон дружби народів (Донч., VI, 1957, 596).
4. перен. Публічний виступ на яку-небудь тему. У Маріїну гарячу проповідь вклинялися десятки нових голосів. Наче прорвало нетривку греблю, що стримувала бурхливий словесний струмінь (Кир., Вибр., 1960, 348); Безмежна відданість революції і звернення з революційною проповіддю до народу не гинуть навіть тоді, коли цілі десятиріччя відділяють посів від жнив (Рад. Укр., 30.III 1950, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 258.