ПРОПО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОПОЛО́ТИ, полю́, по́леш, док., перех. Очищати (звичайно посіви) від бур’янів, вириваючи їх руками, стинаючи сапою, механізмами або обробляючи хімікатами. Марія оповідала про обробіток плантацій. Шість раз прополювали, поки зійшла над землею гичка (Кучер, Зол. руки, 1948, 212); Ліна клопочеться біля своїх гладіолусів, а батько, голий до пояса, в чалмі якійсь, мов фелах, прополює сапою картоплю (Гончар, Тронка, 1963, 164); Топчи, милий, доріженьку, а я свою прополю (Чуб., V, 1874, 274); Ланка за літо дванадцять раз просапала й прополола буряки (Ю. Янов., II, 1954, 232); * Образно. Отак, коли поет не прополює сапою думок своїх, можуть вирости бур’яни у його творі і заглушити основну думку, що зосталась забутим острівцем під сонцем на горбочку… (Тич., III, 1957, 378); // Знищувати бур’яни, вириваючи їх руками, стинаючи сапою або обробляючи хімікатами. Рости, гойдайся, жито, З тобою добре жити, Тобі я трошки пособлю — Навкруг волошки прополю… (Стельмах, V, 1963, 392); // Проріджувати, вириваючи частину рослин. Прополювати буряки.
ПРОПОЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док. 1. перех., розм. Втратити що-небудь внаслідок або в процесі полювання. Прополював [капелюх]. І хто ті рушниці вигадав?! (Вишня, II, 1956, 126).
2. неперех. Полювати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 259.