ПРО́РВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прорва́ти. Вона [гребля].. прорвана посередині і через ту прірву тече Руський Потік (Н.-Лев., II, 1956, 409); І сталось: прорвана блокада! Ступивши на безсмертя путь, Безсмертні діти Ленінграда Тропою Леніна ідуть (Рильський, II, 1960, 236); // у знач. прикм. Іван дививсь на чоловіка, і його зляканий погляд не міг чомусь відірватися від чорного великого пальця, що вилазив з прорваного черевика (Кол., Терен.., 1959, 51); // про́рвано, безос. присудк. сл. В деяких місцях толь було прорвано чи пробито, і дах світився дірками (Хижняк, Тамара, 1959, 176); [Нагар:] Спокійно, товариші. Нам треба кінчати… Фронт прорвано, — а далі що? (Корн., І, 1955, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 264.