ПРОРЕВІ́ТИ і ПРОРЕВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. прореві́в, реві́ла, ло і ревла́, ло́, док.
1. Видати рев, ревіння (про тварину). Протяжно проревла корова; // Нестямно прокричати, залементувати (про людину). — Тату! тату! — закричав Івась, висовуючи голову у кімнатні двері. — Га? — проревів Яків (Мирний, I, 1954, 203); // перен. Видати звуки, що нагадують протяжний крик тварини. Проревіли назустріч фашистам наші «яструбки» (Загреб., Диво, 1968, 129).
2. Ревіти, ревти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 264.