ПРОСА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, док., перех., розм.
1. Проколювати кого-, що-небудь чимсь гострим; пробивати, провалювати щось, з силою вдаряючи. — Геть мені з очей, а то.. просаджу тебе отсим ножем (Фр., VI, 1951, 32); Панич зазіхає на честь найкращої дівчини села. Парубки не наважуються її обороняти, і лише наймолодший серед них просадив панича вилами (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 304); — Танцює [дід Хома] так, що аж хата тремтить. Не повірите, така сила, що дошку в підлозі просадив (Збан., Малин. дзвін, 1958, 377).
2. перен. Програвати, марно витрачати (звичайно про значну кількість грошей). Якось прийшов Валер’ян дуже пізно і п’яний, як сатана!.. — Оце керівникові оркестру могорича ставив. Двісті карбованців довелося просадити (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 172); На стіл з картярами барон Нольде намагався не поглядати: ще потягне, просадиш свою тисячу (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 274.