ПРОСВІЖІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до просвіжі́ти. Почувши домівку, коні заржали. Високим тонким металевим іржанням їм одгукнулась луна в просвіжілім повітрі (Тич., І, 1957, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 276.