ПРОСВІТЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. тільки 3 ос. Стати світлим, світлішим. Просвітліло небо, І зникає мла (Мур., Наша вулиця, 1949, 8); // Зникнути під дією світла (про темряву). Просвітліла Коло мене темнота (Перв., І, 1958, 424).
2. перен. Пройнятися радістю, вдоволенням і т. ін. Дід Олофір і баба Федора перезирнулися. Баба вся просвітліла (Донч., III, 1956, 91); Від тієї думки вона нараз просвітліла, сповнилась дивно безжурним настроєм (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 122); // чим. Виразом обличчя передати стан радості, вдоволення і т. ін. І він той хліб, помазаний пірцем, Поцілував, підняв не для розлуки, Немовби землю рідну взяв на руки І не стемнів, а просвітлів лицем! (Мал., Полудень.., 1960, 10); // Виразити радість, вдоволення і т. ін. Обличчя Леоніда просвітліло, наче небезпека вже минула (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 649); Суворе його обличчя просвітліло від дитячої усмішки (Ю. Янов., II, 1958, 203).
◊ Просвітлі́ло на душі́ кому, у кого, безос. — хто-небудь відчув полегшення, моральне задоволення.
3. перен. Стати виразним, чітким, ясним (про свідомість, думки і т. ін.). Нам час не датися на глум: Здіймуться дружні хлопські руки, І просвітліє хлопський ум! (Пісні та романси.., II, 1956, 187).
◊ У (в) голові́ просвітлі́ло, безос.; Голова́ просвітлі́ла — хто-небудь вийшов із стану непритомності, запаморочення і т. ін. Твердохліб лежав один у кімнаті і прислухався до самого себе і чув, як стугоніла у скронях кров. В голові просвітліло, коли б тільки не тупий біль у потилиці (Цюпа, Краяни, 1971, 40); Ранкова прохолода трохи остудила тіло. Просвітліла голова, зникли тупий неприємний біль у потилиці і гіркота в роті (Збан., Сеспель, 1961, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 278.