ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОСВІТИ́ТИСЯ, ічу́ся, і́тишся, док.
1. Світитися, проникаючи крізь що-небудь (про джерела світла). Не було ще, певно, й сьомої години вечора, а на все велике село тьмяно просвічувався.. лише одним один вогник (Коз., Блискавка, 1962, 5); Бува, і в негоду просвітиться сонце (Баш, На.. дорозі, 1967, 84); // Відсвічуватися чим-небудь, під дією світла набувати якогось відтінку і т. ін. Високо над чолом бронзово просвічується попелясте волосся, чорні брови запитально скинуті вгору (Дор., Не повтори.., 1968, 186); Дмитро провів Мірошниченка аж до розстані, що тьмяно просвічувалася іскорками вогкого піску (Стельмах, II, 1962, 378).
2. перев. недок. Виднітися в проміжках, щілинах, просвітах між чим-небудь, проглядати крізь щось прозоре і т. ін. Ластовиння так багато було на обличчі, на шиї, на лобі, що шкіра лише невеликими острівками просвічувалася рожевими плямами (Коп., Вибр., 1943, 86); Біле пишне тіло так і просвічується крізь тонку шовкову сорочку (Кучер, Трудна любов, 1960, 517); Неторкане молоко просвічується крізь товсте зелене скло (Вол., Місячне срібло, 1961, 190); // Виділятися контуром, обрисом. Неподалік від башти на відкритому місці просвічувалась фігура юнака (Гончар, Таврія, 1952, 168); Праворуч тьмяно просвічувався молодий березняк (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 896).
3. Робитися прозорим під дією світла. Христя почала зливати холодну воду в його жмені, котрі аж просвічувались при сонячному світі (Мирний, III, 1954, 154); Над рікою захилиталось кустрате гніздо вогню, вихоплюючи з темряви нерівні шматки берега, а вода просвітилася до самого дна (Стельмах, І, 1962, 434); // Наповнюючись світлом, робитися прозорим або освітленим. Смерчі снігової пороші,.. просвічуючись на сонці, яскраво блискотіли, як риб’яча луска (Тют., Вир, 1964, 500); Вдарила артилерія з обох боків. Ліс просвітився полум’ям наскрізь (Гончар, III, 1959, 352).
4. перен. Те саме, що просві́чувати1 6. Радість зустрічі просвічувалася з кожної рисочки обличчя обох цих людей (Сенч., Опов.., 1959, 17); Воно [обличчя].. наскрізь просвічувалося добротою і ласкою (Минко, Ясні зорі, 1951, 100); Обличчя молодиці просвітилося жалісним усміхом (Стельмах, II, 1962, 275).
5. тільки недок. Пас. до просві́чувати1 1, 4.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 280.