ПРОСЛАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОСЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. просла́влять; док., перех.
1. Робити кого-, що-небудь славнозвісним, популярним, відомим. — Не журися, козаче, не прізвище прославляє чоловіка, а чоловік прізвище (Стор., І, 1957, 339); Хтось з його родини таки достойно сяде чи вскочить у гетьманське сідло і навіки прославить рід Варав! (Стельмах, Хліб.., 1959, 84); // чим. Ставати славнозвісним, популярним, відомим завдяки чомусь. Героїчною працею прославляють себе одеські портовики (Кучер, Чорноморці, 1956, 112); Сотні тисяч синів України прославили героїчними подвигами свою прекрасну Батьківщину (Панч, В дорозі, 1959, 251).
2. Звеличувати, вихваляти кого-, що-небудь, створювати популярність, славу комусь, чомусь (перев. описуючи в художньому творі, оспівуючи у пісні і т. ін.). Хвастав своїми досягненнями: Антон Шаблій і на ремонті, мовляв, такий, яким був у жнива на комбайні, про нього пишуть у газетах, його прославляють по радіо (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 39); Не в стансах прославили [поети] милої вроду, А в тихих журливих піснях (Л. Укр., І, 1951, 172); Прославимо героїв, які своїми подвигами додали краси всьому чесному світові і возвеличили свій народ і, віддавши життя за нього, самі стали безсмертними (Довж., III, 1960, 51).
3. перев. док., заст. Проспівати величальну пісню. [Горпина (з чаркою у руці):] Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Горпипу Скавичиху. Нехай я трохи заплачу (Н.-Лев., II, 1956, 507).
4. рідко. Поширювати недобру славу про кого-, що-небудь. Якраз недавно одного мого друга мало-мало що ренегатом не прославили за те, що не всім « столпам» новорічні візити поробив (Л. Укр., V, 1956, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 287.