ПРОСЛІДИ́ТИ1 див. прослі́джувати.
ПРОСЛІДИ́ТИ2, джу́, ди́ш, док., перех., розм. Залишити, зробити слід. Коло хати слідочок, — ой хто його прослідив? То хлопчина молоденький до дівчини приходив, черевички приносив (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 288.