ПРОСО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСОЧИ́ТИ, сочу́, со́чиш, док., перех. Наскрізь промочувати, насичувати якою-небудь рідиною. Широкі домоткані сорочки і брижчаті штани, тверді й чорні, як кора: чумаки навмисно просочують їх дьогтем «від чуми та від гадини» (Тулуб, Людолови, І, 1957, 380); На рівних місцях, що не мають нахилу, вода від дощів і снігу застоюється і просочує всі водопроникні шари, які лежать над водотривким шаром (Фіз. геогр., 5, 1956, 53); // Насичувати якимсь запахом, сповнювати димом і т. ін. * Образно. Як хворий не намагався забутись, викинути з голови спогади, вони просочували мозок, як нудний чад (Добр., Очак. розмир, 1965, 391); // перен. Сповнювати чим-небудь, поширювати десь. Буржуазне кіно чимало попрацювало над тим, щоб просочити все людське отрутою вульгарності й цинізму (Ком. Укр., 4, 1968, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 292.