ПРОСТО́ЛЮД, у, ч., збірн., дорев. Люди, що належать до непривілейованого класу, непривілейованої верстви населення. [Служебка:] Ти все щось говорив там [у палатах] за простолюд, обстоював, щоб дати валю всім (Л. Укр., II, 1951, 197); Чемність серед простолюду в усі віки була свята й висока (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 300.