ПРОСТО́ЛЮ́ДИН, а, ч., дорев. Людина, яка належить до непривілейованого класу, непривілейованої верстви населення. Послухайте, як говорить простолюдин середньоукраїнського діалекту.. Він фонетизуе слова так, що кожне дальше слово залежить своїми початковими звуками від попереднього (Сам., II, 1958, 367); Сенсаційна новина [про здобуття Очакова] миттю облетіла російську столицю, викликавши вибух радості й ентузіазму і в палацах знатних вельмож, і в халупах простолюдинів (Добр., Очак. розмир, 1965, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 300.