ПРОСТОРІ́КУВАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. просторі́кувати; // Багатослівне, часто беззмістовне мовлення. Ернест заповнив ці кімнати своїм просторікуванням, занечистив попелом із цигарок (Фр., VI, 1951, 291); Слухаючи Лобатого, його не зовсім тверезе просторікування, Дьяконов мовби поринав у важку,чадливу [чадну] атмосферу денікінських часів (Гончар, II, 1959, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 300.