ПРОСТІ́СІНЬКО, розм. Присл. до прості́сінький. Ні, не так простісінько це було, як йому уявлялося (Жур., Дорога.., 1948, 29); Яким не втерпів і простісінько промовив: «Чи не вас то я бачив колись влітку на скелі над водою.. ?» (Н.-Лев., І, 1956, 186); [Куліш:] До могили дійдете, — праворуч звертайте і простісінько ідіть (Голов., Поезії, 1955, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 299.