ПРОСІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ПРОСІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОСІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Пропускаючи що-небудь через сито, решето і т. ін. або трясучи на вилах, очищати від домішок. — В нашій економії ніколи муку не просівають: мужик не скотина — все поїсть (Стельмах, І, 1962, 506); Бере рибак трійчата-вила, Траву на вилах просіва, Бо з черепашками ж трава. Просіявши її до краю, Сушить на сонці розстеляє (Нех., Ми живемо.., 1960, 104); * Образно. На плечі сідав дощ. Надокучливий, як мошкара. Небо розвішало дірявий цідилок, а він просіював і просіював літній сум… (Гуц., Скупана.., 1965, 252); // перен. Відділяти основне, потрібне від зайвого. Людський мозок безперервно просіює, доскіпливо фільтрує інформацію (Наука.., 7, 1969, 38).
2. тільки док., також без додатка. Сіяти якийсь час. Просіяти цілий день.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 284.