ПРОТАВА́ТИ, тає́, недок., ПРОТА́НУТИ, не, док.
1. Танути на певну глибину, утворюючи заглибини, отвори (про сніг, лід). Під чобітьми протане сніг — знов шуміть голубій весні (Рудь, Дон. зорі, 1958, 10); // З’являтися з-під снігу або льоду, що тане. Дороги в полі вже протають; // безос. То там, то тут протає (Сл. Гр.).
2. Відтавати на певну глибину, звільняючись від мерзлоти (про землю, грунт). Земля протала на метр.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 310.