ПРОТАНЦЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОТАНЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. перех. і без додатка. Виконувати який-небудь танець. [Неріса:] Либонь жива Неріса переважить камінну Терпсіхору в Мецената, як протанцює перед ним сьогодні танець Танагри! (Л. Укр., III, 1952, 444); Ніхто не протанцює, як Дорка, не змалює, як вона (Ю. Янов., Мир, 1956, 70); // Проходити в танці певну відстань або повз когось, щось. Василь творив свій танець на сонних вуличках не вперше. Коли він протанцьовував коло чиєїсь клуні чи кошари, старі люди не раз прокидались (Довж., І, 1958, 88); * Образно. Попереду витанцьовував круторогий баранець, за ним вівці, далі йшов Ясь і грав на скрипці.. А то поверталася отара, і протанцювала вона до кошари (Ів., Вел. очі, 1956, 41).
2. перех. і без додатка. Танцювати якийсь час. Він, прогулявши цілу ніч між старшими, протанцювавши та прореготавши з панянками, на другий день перед молодими насміхався над тими співами, над тими танцями (Мирний, III, 1954, 187).
3. перех., розм. Втратити або прогавити щось через танці. [Палажка:] Чому не потанцювати? Танцюй, та тілько розуму не протанцюй! (Мирний, V, 1955, 223); — Гей, до танцю! Всіх обсиплю Грішми, душу протанцюю! (Граб., І, 1959, 529).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 310.