ПРОТИ́ВНО1. Присл. до проти́вний1. Роман захихикав так противно й смішно, що аж малі діти зареготались (Н.-Лев., VI, 1966, 406); Відчуває [Стадницький], як по шкірі починає противно розтікатися колючий холод (Стельмах, І, 1962, 46); // у знач. присудк. сл. Я тепер зовсім здорова, а то була вже так розкисла в Києві, що аж противно було самій на себе дивитись (Л. Укр., V, 1956, 144).
ПРОТИ́ВНО2, присл., діал.
1. На протилежність. Противно до Максима був Іван характером не практик, а ідеаліст (Смолич, Мир.., 1958, 40).
2. у знач. вставн. сл. Навпаки. Не прийшов [Олекса] зовсім до давніх сил. Противно, труди далекої дороги, відбутої пішки, гризота і безсонність грозили поновленєм [поновленням] його недуги (Фр., VIII, 1952, 277).
ПРОТИ́ВНО3, прийм. з дав. в., книжн. Проти, всупереч. — Якщо були б ви письменні й знали закони, ніякі лавники й радці не могли б вас покарати без права і противно праву (Тулуб, Людолови, І, 1957, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 316.