ПРОТРУБИ́ТИ, трублю́, тру́биш; мн. протру́блять; док., перех. і неперех.
1. Док. до труби́ти 1-3. Десь нагорі протрубила сурма (Речм., Весн. грози, 1961, 369); Поїзд, гучно протрубивши в степові ранкові простори, круто звернув праворуч (Коз., Листи.., 1967, 279); Протрубив сердито джміль (Кочура, Родина.., 1962, 72); Голосом чистим і поважним, мов у золоту трубу, протрубив [Сомко]: — Не положу [булави]! (П. Куліш, Вибр., 1969, 167); Високо підняли [музики] свої труби.. й урочисто протрубили, як на параді (Кучер, Трудна любов, 1960, 163).
2. Трубити (у 1-4 знач.) якийсь час.
◊ Протруби́ти ву́ха кому — те саме, що Прокрича́ти (прогуді́ти, проту́ркати і т. ін.) ву́ха (див. ву́хо).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 326.