ПРОТУ́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Те саме, що прогна́ти 2. [Яциха:] Спросоння ти чи, може, з перепою? Чи довго будеш мене дратувати? Я тебе протурю з хати! (Кроп., II, 1958, 100); Михайлик досі ніколи не бачив [вистав], і вже ніяка сила, навіть рідна матінка — не могла його протурити звідти (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 190); * Образно. Бажаю Вам якнайшвидше протурити від себе цю непрохану гостю — хворість (Мирний, V, 1955, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 327.