ПРОФА́Н, а, ч.
1. Особа, не обізнана в якій-небудь галузі, некомпетентна особа. Він знав Воздвиженського як профана, як людину, зовсім не поважаючу науки (Н.-Лев., І, 1956, 404); — Відбудовуючи вам парусника, я не можу бути профаном у цій справі (Ю. Янов., II, 1958, 122); Він був абсолютний профан у складній теорії більярдного грання (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 64).
2. У стародавньому Римі — той, хто не мав права входити до храму. Марила… Аж надійшла під браму — не храму, ні, а тільки огорожі, що там стоїть, неначе на сторожі, і заступа профанам вхід до храму (Л. Укр., І, 1951, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 331.