ПРОХАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, перех. і неперех., розм. Док. до харча́ти. З острахом зиркає [Брезяну] на мідні кульки телефону, що висить у кутку. Ось-ось.. в трубку прохарчить голос жандармського офіцера (Чаб., Балкан. весна, 1960, 78); Невідомий щось прохарчав чи простогнав (Ткач, Жди.., 1959, 21); — Іррод! Стерво! — прохарчав Григорій і знов люто ударив Левка (Стельмах, І, 1962, 558).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 335.