ПРОХОЛО́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідше ПРОХОЛОДЖА́ТИ , а́ю, а́єш, недок., ПРОХОЛОДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех.
1. Освіжати прохолодою або холодом. Прохолоджує [дячиха] пику лопушиною, неначе і справді яка пані (Н.-Лев., II, 1956, 15); Вітер прохолоджував розпалене обличчя на якусь мить (Кучер, Чорноморці, 1956, 127); Голова наче у вогні горіла, і вечірній мороз не прохолоджав її (Мирний, III, 1954, 56); — Дощ прохолодив нас усіх, — обізвався доктор Роттер (Коб., III, 1956, 253); Свіжий подув повітря прохолодив його трохи (Круш., Буденний хліб.., 1960, 93); // Робити холодним, холоднішим. * Образно. Небо, як звичайно, — серпень його трохи прохолодив, але синій блиск іще сліпить очі (Ю. Янов., II, 1954, 180); // перен. Зменшувати, послаблювати силу вияву чиїх-небудь почуттів, поривань (перев. про холод, прохолодне повітря); вгамовувати. — Помщусь; і вас загублю, і сам пропаду!.. Однаково! — думав я. І вже холодна ніч не прохолодила мене, а додала тільки зваги… (Коцюб., І, 1955, 145); // безос. [Варвара:] Вийдіть! Там вас трохи прохолодить, тоді повернетесь у хату. Але тепер — вийдіть! (Галан, І, 1960, 484).
2. с. г. Піддавати охолодженню, щоб підняти схожість. Прохолодити насіння.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 341.