ПРОХОЛО́ЛИЙ, а, е. Який прохолонув. Він допив прохололий чай і відставив склянку (Головко, II, 1957, 449); Батько, заклавши руки за спину, стояв коло прохололої печі (Перв., Невигадане життя, 1958, 121); Димком припахує прохололе Вечірнє повітря (Дор., Літа.., 1957, 22); * Образно. На обрії димка, закурена хмара Запоною пада на синь прохололу (Бажан, II, 1947, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 341.