ПРОХО́ПЛЮВАТИ, ює, недок., ПРОХОПИ́ТИ, хо́пить; мн. прохо́плять; док., перех., розм. Пронизувати, проймати (про холод, сирість і т. ін.). Холод прохоплює до кісток (Тулуб, Людолови, II, 1957, 158); Холодний протяг наскрізь прохоплює одежу (Ю. Янов., II, 1954, 39); // Охоплювати кого-небудь, викликаючи біль, страждання тощо (про відчуття, почуття і т. ін.). Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 342.