ПРОХРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОХРОМИ́ТИ, хромлю́, хро́миш; мн. прохро́млять; док., перех., діал. Проколювати. Це ж як гарно, коли є зброя.. — одне тобі рубає, друге стріляє, третє, як на плакаті, по семеро всяких ворогів так наскрізь прохромлює, що вони тільки ногами дригають (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 20); Мина [бичок] хоче діда прохромить рогами (Довж., Зач. Десна, 1957, 482); * Образно. Сонце било в мокру землю, і там, де почепилися краплі дощу, — вони блискали іскрами, немов промені сонця прохромили землю (Ю. Янов., Мир, 1956, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 342.