ПРОЦО́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Док. до цо́кати. Вже й ноги останнього коня процокали через місток (Ю. Янов., І, 1958, 141); По коридору процокали підковами чиїсь чоботи; потім цокання стихло біля дверей кімнати (Загреб., Європа 45, 1959, 42).
2. Цокати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 345.