ПРОЦІ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОЦІДИ́ТИ, ці́джу́, ці́диш, док., перех.
1. Пропускати, цідити крізь що-небудь для очищення (перев. рідину). — Беруть йоржів, відварюють. Потім починають їх проціджувати й вичавлювати (Довж., І, 1958, 423); Готовий бульйон проціджують (Укр. страви, 1957, 88); Треба зарані все наготувати, та й доглянути, щоб до ладу було. Звечора цід процідити, до світу учинити, щоб на ранок усе готове було… (Мирний, III, 1954, 250); Як завжди, процідила [Марія] частину молока в глечики, а частину в горщик, щоб спарити на снідання (Вільде, Троянди.., 1961, 292); Перед фарбуванням розчин слід процідити через чисту полотняну ганчірочку або складену в два — три рази марлю (Гурток «Умілі руки..», 1955, 68); * Образно. Я йду до музею історії юнацького руху. Уважно, відділ за відділом проціджую очима, перевертаю в голові сторінки славної історії (Епік, Тв., 1958, 370); Цензура дозволила Шевченкові видати тільки ті твори, що вже друкувалися, та й то добре їх процідивши (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 558); // Пропускати через вузький отвір, щілину і т. ін. Поривний вітер задирав сніг проти шерсті, куйовдив, вихрив,.. проціджував через віконні щілини в холодні квартири (Збан., Сеспель, 1961, 284); Молода розгубилась, похнюпилась, жалісно віями закліпала, от-от мало крізь них сльози не процідить (Стельмах, І, 1962, 60).
2. часто із сл. крізь зуби, перен. Вимовляти повільно, невиразно або знехотя. — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує [Гнат] крізь загущені вуса і бороду неквапні слова (Стельмах, І, 1962, 70); Вчителька подивилась на мене так прикро. — А нам тепер жалування прибавили, — процідила крізь зуби (Тесл., З книги життя, 1949, 86); — Проходь, проходь, — злобно процідив Гопченко, ніби боявся підпустити Коропова до себе (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 344.