ПРОЧА́ХЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до проча́хти, проча́хнути. * Образно. Рот уже можна було нарахувати не менше десятка на широкому, ще не прочахлому з бою плацдармі (Гончар, III, 1959, 358).
2. у знач. прикм., перен. Який заспокоївся, вгамувався. Не помисли, моя ти порадо, Що до тебе я став не таким, Що вже серце прочахле не радо Й милуванням коханим твоїм (Стар., Вибр., 1959, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 345.