ПРОЧУХА́НКА, и, ж., розм. Те саме, що прочуха́н. Смутна і невесела ходила по своїй хаті.. конотопська відьма Явдоха Зубиха після прочуханки (Кв.-Осн., II, 1956, 188); Мабуть, до лісника він сьогодні не піде. Мати може прийти раніш, як учора, і тоді буде Петрикові добра прочуханка (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 16); Сиволап вирішив, що Лобанов дізнався про його пиятики. Він втягнув голову в плечі і приготувався до прочуханки (Ткач, Плем’я.., 1961, 47).
◊ Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти, надава́ти і т. ін.) прочуха́нки (прочуха́нку) — те саме, що Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти, надава́ти і т. ін.) прочуха́на (див. прочуха́н). — Не любить мене твоя дочка. — А так, не любить, — згодився Кравчина. — Ще й досі, мабуть, пам’ятає, як ви давали їй прочуханку, коли худобу пасла (Цюпа, Назустріч.., 1958, 399); Став [купець] кричать: — Е, треба ж їм гаразд всім прочуханки дать! (Гл., Вибр., 1951, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 349.