ПРОШТО́ВХУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОШТОВХНУ́ТИ, ну́, не́ш і рідко ПРОШТОВХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Штовхаючи, просувати, переміщати куди-небудь, через що-небудь. Похмурий [солдат] гримить замком, тягне двері на себе і проштовхує Тамару в камеру (Хижняк, Тамара, 1959, 127); Пришиваючи гудзики, треба було проштовхувати голку крізь товстий шар вати (Перв., Дикий мед, 1963, 177).
2. перен., розм. Давати хід чому-небудь, прискорювати щось. Він їхав до Москви проштовхувати якийсь свій винахід, боротися проти бюрократів (Собко, Срібний корабель, 1961, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 352.